ЯН ЛЄХОНЬ
Народився в 1899 році у Варшаві, першу книжку видав у 1913 році. Співтворець і один із головних представників поетичної групи Скамаидер. У 1930 році виїхав до Парижа на дипломатичну роботу у справах культури.На батьківщину більше не повернувся. Покінчив життя самогубством в 1956 році у США. Його поезія продовжувала класичні і патріотичні традиції польської поезії.
Мазурський вірш
Що думками бачиш знову?
Рідний Ловіч кольоровий,
Білі голови дитячі,
Яблуневий цвіт навкруг,
Свіжий вітер над ланами,
Баб, що вийшли з образами.
Що за блиск в очах гарячий?
Книжка падає із рук.
Ні гортензій, ані лілій,
Ні Італій, ні Бразилій –
Жар кульбаб, що на вологих
Луках квітнуть повсякчас.
Напрацьовані, бажаєм
Квітів тих і урожаїв,
І доріг, що до порогу
Рідного так ваблять нас!
Як хлоп’ям дививсь привітно
На село мазурське бідне,
На віслянський берег білий,
На картоплю у пісках,
Так, хоч відстань і велика,
І сьогодні крізь повіки
Я тебе, мій краю милий,
Бачу в снах та у думках.
Мальчевський
В яру заблисло світло. І хтось в задумі смутно
В саду, в альтанці грає на старовинній лютні.
Садки вишневі квітнуть у степовій завії.
Коня підводь до мене буланого, козаче!
Не був ніким коханим - ніхто хай і не плаче.
Тут не страждав зі мною ніхто - хто ж зрозуміє.
Мчи, коню мій, побачим, чи є життя незнане,
Чи ближчим стане небо із висоти Монблану?
Чи океан байдужий, як і Дністрові хвилі?
Чи можна щось забути опівночі в гондолі?
Чи згадувати завжди, не вгамувати болю?
Чи всюди пусто й смутно, як на Вкраїні милій?
Червоне вино
Завчасна нині осінь. Раніше сонце пада
За олово озерне, за очеретів стіни.
Існує день, щоб сонно пливли собі години,
А вечір, щоб дивитись на зір падіння з саду.
Так Ренуар хіба-що пофарбував тут сливи,
Така зелена шкірка, лілова трішки скраю,
В усьому зміст глибокий, та слів не вистачає.
Сказати сам не можу, чи нині я щасливий.
Як той, що поринає в таємнії глибини,
Де в мороці звисають коралів пишні грона,
Я поглядом спиваю червоність горобини,
Чи пробую вустами вино - густе, червоне.